41. Розкрийте особливості технології «Школа для життя через життя». Розкажіть, які недоліки має технологія стосовно морального виховання.

Засновником технології є бельгійський лікар, педагог і психолог Жан-Овід Декролі.

Метою технології є підготовка всебічно розвинених ініціативних людей, які відчувають готовність до активної діяльності в різних сферах життя. Запропонована на початку ХХ століття технологія "Школа для життя через життя" у своєму первісному призначенні була спрямована на навчання й виховання дітей еліти.

Відповідно до такого розуміння призначення "Школи для життя через життя" завданнями технології є:

·       розвиток логічного мислення дитини;

·       створення умов для розвиток здібностей учнів до самостійної навчально-пізнавальної діяльності;

·       формування досвіду прийняття рішень;

·       вироблення вмінь висловлювати свою точку зору, своє ставлення до явищ, процесів;

·       розвиток особистісного потенціалу, створення сприятливих умов для усвідомлення дитиною своєї унікальності й неповторності.

Зазначені завдання Ж.-О. Декролі успішно втілював у практику своєї школи, орієнтуючись на розвиток особистості учня як на свою пряму та безпосередню мету. 

В основу організації навчального процесу в школі Ж.-О. Декролі було покладено принцип самонавчання, згідно з яким кожна дитина має можливість працювати у своєму темпі, привчаючись самостійно мислити й діяти. Із точки зору реалізації особистісного потенціалу, саме такий підхід є найбільш правильним і виваженим. Оскільки самонавчання потребує різноманітних дидактичних матеріалів, що утворюють цілісну систему, у педагогічній технології Ж.-О. Декролі такий матеріал – це освітні ігри й системи карткових завдань. Зупинимось докладніше на цих двох важливих складових реалізації технології "Школа для життя через життя".

Освітні ігри в педагогічній системі Ж.-О. Декролі відіграють одну з важливих ролей, оскільки гра розглядалась як творча діяльність дитини, засіб збудження її рухової активності та духовного розвитку. У дидактичних іграх пропонувалося використовувати предмети навколишнього світу, що дало можливість розглядати їх одним зі способів класифікації, повторення й закріплення вражень, здобутих знань, вироблених умінь, наблизити їх до життєвого досвіду дітей.

Відповіді до смислового наповнення й навчального ефекту ігор, виокремлювались такі їх види:

·       сенсорні ігри, що спрямовані на розвиток сприйняття кольору, форми, напрямку, уваги, рухових здібностей;

·       математичні ігри, що зорієнтовані на формування елементарних арифметичних дій, геометричних уявлень, орієнтування в часі;

·       ігри з грамоти, що спрямовані на підготовку дитини до читання й письма;

·       граматичні ігри, призначенням яких є розвиток граматичної правильності мовлення;

·       географічні ігри.

ПОЗИТИВНІ НА НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ ТАКОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

Позитивні

Негативні

•  Велике значення приділяється є соціальному аспекту, спільна праця як логічний результат елементарних потреб (потреба в їжі, боротьба з негараздами, захист від небезпеки та ворогів). Це розкриває широкі можливості для морального виховання, зокрема для розвитку суспільних прагнень. • Розвиток логічного мислення дитини. • Створення умов для розвиток здібностей учнів до самостійної навчально-пізнавальної діяльності. • Формування досвіду прийняття рішень. • Вироблення вмінь висловлювати свою точку зору, своє ставлення до явищ, процесів. • Розвиток особистісного потенціалу, створення сприятливих умов для усвідомлення дитиною своєї унікальності й неповторності.

• Орієнтована більше на молодших школярів. • Деякі форми, прийоми та методи роботи не актуальні для сучасності.  Наприклад, виготовлення знарядь праці первіснох людини. Це несе певну небезпеку для дітей. • Дефіцит місць при вступі у таку школу. • Немає достатньої мотивації для навчання. Декролі приділяв багато уваги інтересам учнів, говорив про те, що потрібно навчати і виховувати саме спираючись на інтереси. Але дитина може цікавитися чимось одним, і, в результаті, не до кінця оволодіє іншими потрібними у житті уміннями та навичками. • Школа більше спрямована на навчання й виховання дітей еліти. • Приділяючи велику увагу саме навчанню учнів, Декролі не достатньо приділив увагу взаємодії учнів між собою у процесі навчання. Виходить, що дитина спостерігає за навколишнім світом, аналізує, проводить асоціації, робить висновки, але при цьому спілкування з однокласниками не відбувається.

42. Вивчення матеріалу у «Школі для життя, через життя» охоплює такі послідовні етапи:

–        вираження засвоєного через розвиток мовлення;

–        асоціація за місцем і часом;

–        спостереження за явищами життя з метою встановлення причинно-наслідкових зв’язків.

Завдання:

1.      Встановіть правильну послідовність зазначених етапів.

2.      Наведіть приклади вправ, які застосовують  на різних етапах вивчення матеріалу.

Вивчення матеріалу охоплює послідовні етапи:

     I.              спостереження за явищами життя з метою встановлення причинно-наслідкових зв'язків;

   II.              асоціація за місцем і часом;

III.              вираження засвоєного через розвиток мовлення.

Організація освітньої роботи в школі Ж.-О. Декролі вибудовувалася на принципі самонавчання, згідно з яким кожна дитина має змогу працювати у своєму темпі, привчаючись самостійно мислити і діяти. Самонавчання, як відомо, потребує різноманітних дидактичних матеріалів, які б утворювали цілісну систему. У педагогічній технології Ж.-О. Декролі такий матеріал використовують у формі освітніх ігор і системи карткових завдань.

Освітні ігри у педагогічній системі Ж.-О. Декролі.

Гру Декролі розглядав як творчу діяльність дитини, засіб збудження її рухової активності та духовного розвитку. На відміну від Ф. Фребеля і М. Монтессорі, він використовував у дидактичних іграх не геометричні тіла, а предмети навколишнього світу, що дало змогу розглядати їх одним із способів класифікації, повторення і закріплення отриманих вражень, знань, умінь, наблизити їх до життєвого досвіду дітей.

Зважаючи на смислове наповнення та навчальний ефект ігор, Ж.-О. Декролі виокремлював такі їх види:

— сенсорні ігри (спрямовані на розвиток сприйняття кольору, форми, напряму, уваги, рухових здібностей);

— математичні ігри (зорієнтовані на формування елементарних арифметичних дій, геометричних уявлень, орієнтування в часі);

— ігри з грамоти (спрямовані на підготовку дитини до читання і письма);

— граматичні ігри (сприяють розвитку граматичної правильності мовлення);

— географічні ігри (ефективні під час закріплення знань із географії).

Сенсорні ігри, до яких належать зорові, моторно-зорові, моторні, моторно-слухові ігри, здебільшого призначені для роботи з дітьми дошкільного віку, оскільки вони відіграють важливу роль у розвитку сенсорних сприймань, уваги і рухових здібностей. Згідно з методикою Декролі у кожній серії ігри поступово ускладнюються. Їх методика має у своїй основі принцип «парності» або принцип гри у лото. Наприклад, під час гри на розрізнення кольору і форми використовують дві картонні картки, поділені на 19 клітинок (28 см х 22 см), на яких намальовані кольорові глечики. В одних клітинках вони мають прямі стінки, в інших — опуклі. Дитина повинна накрити картками з такими самими малюнками відповідні клітинки. Завдяки цьому вона вчиться розрізняти кольори і форми, розвиває увагу, кмітливість. Таку мету мають ігри «Чого не вистачає?», «Розподіл на групи» та ін. Моторно-слухові ігри покликані сприяти розвитку чуттєвих сприймань, уваги і моторної обдарованості. Наприклад, дитина із зав'язаними очима відшукує у мішечку, наповненому іграшками і предметами побуту, необхідний предмет, а потім перевіряє себе за допомогою зору.

Саме Ж.-О. Декролі розробив ігри на розподіл предметів, на складання картинок з кольорових кубиків, на складання картинок за допомогою окремих фігурок. Складнішими є ігри на визначення напрямку («Гімнасти»), часу («Котра година?»). Розв'язання цілісного комплексу завдань передбачають математичні ігри. Вони спрямовані на розвиток асоціації між словом і предметом або ідеєю предмета. Дитина повинна навчитися бачити, порівнювати, розрізняти, аналізувати, що досягається насамперед зоровими і моторними вправами попередніх ігор. Декролі вважав, що, перед тим як ознайомитися з числами, дитина має зрозуміти відсутність або наявність предметів, бути здатною помітити різницю, рахувати знайомі їй предмети.

Ігри з грамоти також розроблені на основі принципу «парності» і спрямовані на підготовку дитини до читання та письма. Наприклад, «Лото слів і картинок» містить дві однакові серії таблиць, на яких намальовано або наклеєно по шість добре знайомих дітям предметів.

Таблиці є парними, причому на одній під малюнками написано назви предметів, а на другій — вони відсутні. До таблиць додаються картки, які містять назви зображених предметів. Дитина повинна знайти картку з назвою предмета і покласти на картинку (малюнок). Спочатку їй дають таблиці першої серії (з назвами предметів), потім — другої серії (без назв).

Граматичні ігри спрямовані на формування у дітей умінь звукового аналізу слова, узгодження частин мови, синтаксичного розбору речення. Такою є, наприклад, гра на узгодження дієприкметників з іншими частинами мови. У запропонованих дітям реченнях дієприкметники пропущені. Вони записані на окремих картках, які учасники гри мають розмістити на місці пропусків у реченнях.

1. Вони були задоволені... піснею.

2. ... пісня дуже мелодійна.

      виконана      виконаною

Географічні ігри належать до природничо-географічного циклу шкільної роботи (того, що Декролі називав асоціацією у просторі). Матеріалом для них є так звані німі карти, на яких нанесено головні регіони країни, що вивчається, ріки, канали, гірські масиви тощо. У коробці розміщено картки з позначеними головними регіонами, назвами великих промислових міст, важливих галузей промисловості та ін. Суть гри полягає в тому, щоб правильно розкласти ці картки на німій географічній карті.

43. Обґрунтуйте,  чим відрізняється розвивальне навчання від традиційного. Зробіть порівняльний аналіз уроку навчання грамоти (мета, зміст, форма навчання, методи навчання, контроль та оцінювання, тип взаємодії вчителя та учня).

Основна ідея розвивального навчання – випереджувальний розвиток мислення, що забезпечує готовність учня самостійно використовувати свій творчий потенціал.

Мислення може бути продуктивним та репродуктивним, творчим та примітивним. Характерною рисою продуктивного мислення в порівнянні з репродуктивним є можливість самостійного відкриття знань.

Творче мислення характеризує найвищій рівень розвитку людини. Воно спрямоване на одержання результату, якого раніше ніхто не мав; но можливість діяти різними шляхами в ситуації, коли невідомо, який з них може привести до очікуваного результату, дозволяє вирішувати задачі без незалежного досвіду.

Відмінна особливість розвивального навчання – це відсутність традиційних шкільних оцінок. Вчитель оцінює труд школярів по індивідуальним етапам, що створює ситуації успіху кожному з них.

Відмінності практики традиційного та розвивального навчання

Характеристика	Традиційне	Розвивальне
Мета	Отримання знань, реалізація програми, розвиток розумових процесів	Загальний розвиток учнів, розвиток розуму, почуттів, волі, навчання вмінню вчитися, жити серед людей, формування творчої особистості
Зміст
Форми навчання	Фронтальні, індивідуальні	Фронтальні, індивідуальні, групові, командні
Методи навчання	Окремі питання. Монолог. Передбачення помилок. Одне вірне рішення. Відсутність пауз. Безрадісна праця	Проблемні питання. Діалог. Право на помилку. Варіанти правильних відповідей. Паузи. Поетизація процесу навчання
Контроль та оцінювання		відсутність традиційних шкільних оцінок. Вчитель оцінює труд школярів по індивідуальним етапам, що створює ситуації успіху кожному з них. Вводиться змістовна самооцінка досягнутого результату, яка проводиться за допомогою чітких критеріїв, які надає вчитель. Самооцінка учня випереджує оцінку вчителя, потім з ним обговорюється. Якщо учень засвоїв методику самооцінки, він може сам визначити, чи відповідає результат його навчальних дій кінцевій меті.
Тип взаємодії	Учитель — учень	Учитель — учень. Учень — учень. Учень — учитель

44. Під час підсумку роботи за тиждень («Підсумок мого тижня») у «Школі успіху і радості», учень оцінив свою роботу оранжевим кольором.

     Поясніть значення цієї умовної позначки. Розкрийте особливості системи оцінювання у школі С. Френе.

Великою популярністю в країнах Західної Європи користується педагогічна концепція французького педагога Селестена Френе.

Педагогічна система С.Френе — глибоко гуманна, у ній органічно поєднуються психологія, дидактика і методика початкового навчання. її головні ознаки: обов'язкове врахування особливостей вікової психології та різноманітності здібностей і нахилів дітей, цілеспрямоване стимулювання їхньої інтелектуальної та емоційної активності, суспільно корисна праця на всіх етапах навчання, створення ефективної системи шкільного самоврядування, виховання в дусі високих моральних і громадянських ідеалів.

Педагогічна технологія С. Френе передбачає чітке планування навчального процесу. Вчитель відповідно до державної програми для початкової школи планує роботу на місяць. Цим планом кожна дитина з допомогою вчителя складає індивідуальний тижневий план, у якому відображає основні види своєї роботи. Це дає учням змогу краще розуміти навчальні завдання, самостійно розподіляти свій час і зусилля, розвиває почуття відповідальності. Індивідуальна робота має першочергове значення у формуванні особистості й у засвоєнні знань. На думку С. Френе, цей процес розгортається за логікою наукових пошуків, охоплюючи такі етапи:
   1. Презентація і вираження. На цьому етапі головне, щоб дитина репрезентувала за допомогою слова або малюнка своє бачення певної теми.
   2. Аналіз презентацій у групі або з дорослими, коментарі кожного учня з його особистим аналізом. Це дає змогу іншими очима побачити зроблене, розвиває аналітичні навички.
   3. Порівняння та аналогія. Як правило, вони відбуваються шляхом зіставлення з подібними ситуаціями, які раніше аналізувалися.
   4. Комунікація в групі. Важливість її в тому, що кожний учень робить свій внесок у колективну побудову знання.
   5. Синтез. Особливість його полягає в тому, що правила поведінки кожного учня група приймає на обмежений термін, вони змінюються залежно від матеріалу, що вивчається.
   Щоп´ятниці у другій половині дня дитина підсумовує зроблене за тиждень («Підсумок мого тижня»), користуючись умовними позначками:
   - зеленим кольором: я виконав індивідуальний план цілком;
   - оранжевим: мені не вдалося цілком виконати свій план;
   - червоним: мені не вдалося виконати свій план, і я потребую допомоги на наступному тижні.

 Гостро критикував С. Френе традиційну систему оцінювання у французьких школах, яка ґрунтувалась на ранжуванні учнів за рівнем успішності і, на його думку, породжувала показовість, нездорове суперництво, нещирість, егоїзм. Він убачав у такій змагальності причини комплексу неповноцінності, глибоких особистісних негараздів у житті людини. На противагу цьому С. Френе проголосив гуманною місією шкільного навчання куль­тивування успіхів кожного вихованця, що є необхідним для самоствердження особистості. Учителю потрібно наголосити успіхи кожного: одного похвалити в читанні чи арифметиці, іншого — в малюванні чи музиці, третього — за майстерність у справі чи на занятті ручної праці, четвертого — за старанність чи організацію діяльності.

45. Дайте визначення сутності поняття «групова навчальна діяльність». Обґрунтуйте, у чому полягає мета групової роботи та конкретизуйте завдання цієї технології.

Групова навчальна діяльність – це форма організації навчання в малих групах учнів, які об'єднані загальною навчальною метою при опосередкованому керівництві вчителем й у співпраці з учнями.

Мета технології  групової діяльності - розвиток дитини як суб'єкта навчальної діяльності.

Завдання:

−      навчати школярів співпраці у виконанні групових завдань;

−      стимулювати моральні переживання взаємного навчання, зацікав­леності в успіхові товариша;

−      формувати комунікативні вміння молодших школярів;

−      формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності: ціле­спрямованість, планування, контроль, оцінку;

−      поєднувати фронтальну, індивідуальну та групову форми навчальної діяльності, що дає змогу вдало компенсувати недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності.

Учитель у груповій навчальній діяльності керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, що він пропонує групі та які регулюють  діяльність учнів. Стосунки між учителем і учнями набувають характеру співпраці, оскільки педагог безпосередньо втручається в робоу груп тільки тоді, коли в групі виникають запитання, й учні звертаються за допомогою до вчителя.

Групова навчальна діяльність, на відміну від фронтальної та індивідуальної, не ізолює учнів один від одного, а навпаки, дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги та співпраці. У цьому випадку учням набагато простіше звертатися за поясненням до ровесників, аніж до вчителя.

Така навчальна діяльність сприяє активізації і результативності навчання школярів, вихованню між ними гуманних стосунків, самостійності, вмінню доводити та відстоювати свою точку зору, а також прислухатися до думки товаришів, культурі ведення діалогу, відповідальності за результати своєї праці.

46.  Під час проведення уроків за технологією групової навчальної діяльності, вчитель розподілив учнів у групи. Визначте «Правила загального обговорення», які учні повинні  засвоїти на першому етапі навчання дискусії. Доведіть доцільність використання групової роботи на уроці.

ВСТУП

Групова навчальна діяльність— форма організації навчання, що грунтується на співпраці учнів у малих групах, об'єднаних загальною навчальною метою, за опосередкованого керівництва педагога.

Мета групової роботи полягає у розвитку дитини як суб'єкта навчальної діяльності. Вона конкретизована в завданнях цієї технології:

— навчати школярів співпраці під час виконання групових завдань;

— стимулювати моральні переживання взаємного навчання, зацікавленість у власному успіху та резуль­таті спільної діяльності;

— розвивати комунікативні вміння школярів;

— формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності (цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку).

«ПРАВИЛА ЗАГАЛЬНОГО ОБГОВОРЕННЯ»

Перш ніж запроваджувати до структури уроків різні види групової навчальної діяльності, потрібно навчити школярів працювати разом, особливо якщо вони не мають досвіду роботи в малих групах. Починати формувати такі вміння слід у фронтальній роботі. Оптимальним способом для цього, на думку російського психолога і педагога Г. Цукерман, є дискусія. Вона відрізняється від звичайної бесіди тим, що учні опосередковано спілкуються один з од­ним. Якщо в бесіді їм достатньо висловити правильне по­ложення, яке вчитель оцінює, а часто і пояснює, то в дис­кусії доводиться самостійно обґрунтовувати свій погляд.

На першому етапі навчання дискусії учні повинні засвоїти «Правила загального обговорення» (Г. Цукер­ман, І. Вітковська):

1) не говорити всім разом;

2) заперечуючи, звертатися безпосередньо до автора думки;

3) усім слухати одного;

4) постійно використовувати позначки «+», «-», «?».

Щоб зацікавити учнів колективною роботою, не­обхідно забезпечити серед них позитивне ставлення до співпраці один з одним у малих групах. Для цього до­цільно запропонувати їм завдання, яке потрібно вико­нати спільно (скласти оповідання на цікаву всім тему, стати вчителем і перевірити завдання, розв'язати складний приклад на кілька частин з обчисленнями).

Аналізуючи результат, учитель підводить дітей до висновку, що узгоджена робота дає змогу знайти най­кращий розв'язок, виявити творчість, прискорити ви­конання завдання, підтримати один одного. Він озна­йомлює їх із правилами дружної роботи:

— перед роботою домовлятися, хто що виконуватиме;

— не сперечатися даремно;

— намагатися зрозуміти один одного.

ДОЦІЛЬНІСТЬ

Доцільність групової форми навчальної діяльності школярів легко визначити на основі порівняння її з фронтальною та індивідуальною формами.

Усі хиби фронтальної та індивідуальної навчальної діяльності компенсує групова.

Фронтальна	Індивідуальна	Групова
1) У фронтальному навчанні весь клас працює над одним навчальним завданням під безпосереднім керівництвом учителя. Під час визначення рівня складності матеріалу та орієнтовного часу на його вивчення вчитель орієнтується безпосередньо на більшість класу, що складається з "середніх" учнів. У фронтальній роботі надзвичайно складно забезпечити високу активність кожного учня, тому що існує достатньо істотна відмінність у рівні навчальних можливостей учнів. 2) Недоліком фронтальної роботи є також неефективність в організації самостійної навчальної діяльності учнів із низьким рівнем пізнавальних можливостей. Вони неспроможні сприйняти й осмислити матеріал у повному обсязі. Якщо спробувати знизити темп роботи класу, то це негативно позначиться на сильних і середніх учнях.	1) Індивідуальній навчальній діяльності також не властива безпосередня взаємодія учнів між собою, а контакти з учителем обмежені й нетривалі. 2) В індивідуальній навчальній роботі діяльність учнів із низьким рівнем пізнавальних можливостей приречена на невдачу, тому що в них є прогалини у знаннях, недостатня сформованість умінь і навичок навчальної самостійної роботи.	1) За умов організації групової навчальної діяльності вчитель здійснює своє керівництво через завдання, які він пропонує групі. 2) Стосунки між учителем та учнями набувають характеру співпраці, а тому педагог утручається в роботу груп лише в тому разі, якщо в учнів виникають запитання, і вони самі звертаються по допомогу. Це їхня спільна діяльність, яка на відміну від фронтальної та індивідуальної, не ізолює учнів один від одного, а навпаки, сприяє реалізації природному прагненню до спілкування, взаємодопомоги і співпраці. 3) Окрім цих загальних переваг групової навчальної діяльності, слід зазначити й низку інших, серед яких важливими є такі: ·                     збільшується обсяг виконаної роботи за певний час; це досягається завдяки специфічному добору завдань для роботи в мікрогрупі, що в порівнянні з фронтальною та індивідуальною формами навчальної діяльності справді має значно більший обсяг; ·                     висока результативність у засвоєнні знань і формуванні умінь, що досягається шляхом забезпечення активності кожного окремого учня завдяки спеціально організованій взаємодії в мікрогрупі; ·                     формуються вміння співпрацювати; ·                     формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні взаємини людей; ·                     розвивається навчальна діяльність, а саме: утворюються такі компоненти навчальної діяльності, як планування, самоконтроль, самооцінка.

47. Розкрийте особливості технології розвивального навчання Л.Занкова. Визначте основні принципи, на яких основана технологія розвивального навчання.

ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ

Зміст розвивального навчання зорієнтований на пізнання загальної картини світу засобами науки, літератури, інших видів мистецтва. У початкових класах, наприклад, він охоплює матеріал із природознавства, географії, історії. Особлива увага приділяється зображувальній діяльності, музиці, читанню художніх творів, праці в її моральному та естетичному значеннях.

Технологія Л. Занкова передбачає участь школярів у різних видах діяльності, використання у викладанні дидактичних ігор, дискусій, а також методів, спрямованих на збагачення уяви, мислення, пам'яті, мови. Вона виявила свою ефективність на всіх етапах організації процесу навчання, передусім у розвитку психічних функцій молодших школярів. Однак здійснені протягом 60—70-х років XX ст. спроби впровадити її у масову шкільну практику не були успішними, оскільки вчителі не змогли забезпечити нові програми відповідними технологіями навчання.

Орієнтація школи наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. на особистісно-розвивальну освіту оживила інтерес до цієї концепції. Але її глибинний смисл для багатьох дотепер залишається непізнаним і нерозкритим. Через те дидактичні її принципи враховуються частково і впроваджуються поверхово.

ПРИНЦИПИ

Прагнучи сформувати дидактичну систему, яка забезпечила б найвищу ефективність навчання, що є передумовою загального розвитку учнів, Л. Занков обґрунтував основні дидактичні принципи розвивального навчання, суттєво відмінні від принципів традиційної дидактики (наочності, свідомості, систематичності тощо), спрямованих на успішне навчання, тобто засвоєння учнями знань, умінь, навичок. Нова система принципів зорієнтована на досягнення оптимального рівня загального розвитку школярів, що, безперечно, пов'язано і з належною успішністю у навчанні. Загалом система розвивального навчання мала у своїй основі такі взаємопов'язані принципи: принцип навчання на високому рівні складності; принцип навчання швидким темпом; принцип провідної ролі теоретичних знань; принцип усвідомлення школярами процесу учіння; принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів.

1. Принцип навчання на високому рівні складності. Цей принцип є провідним у технології розвивального навчання і характеризується, на думку Л. Занкова, не тим, що перевищує «середню норму» складності, а насамперед тим, що розкриває духовні сили дитини, дає їм простір і спрямування. Йдеться про складність, пов'язану з пізнанням суті явищ, які вивчаються, залежностей між ними, із справжнім залученням дітей до цінностей науки й культури. Засвоєні знання, стаючи надбанням школяра, забезпечують перехід на вищий ступінь розвитку.

Навчання на високому рівні складності супроводжується дотриманням відносної міри складності. Наприклад, до програми для 3-го класу включена тема «Значення відмінків іменників (придієслівних). Деякі основні значення». Вона досить високого рівня складності, але її вивчення стимулює розвиток мислення молодших школярів. Перед тим вони вивчали 1, 2 і 3-тю відміни іменників, закінчення іменників, які належать до різних відмін, перебуваючи в одному і тому ж відмінку. Тепер учні повинні абстрагуватися від відмінностей, характерних для всіх типів відміни, і осмислити значення конкретного відмінка. Так, безприйменниковий орудний відмінок, який залежить від дієслова, має найтиповіше значення знаряддя чи засобу, за допомогою якого виконується дія (гратися м'ячем, малювати пензлем, писати ручкою тощо). Таке узагальнення являє собою більш високий рівень мислення.

2. Принцип навчання швидким темпом. Він органічно пов'язаний із попереднім і передбачає відмову від одноманітного повторення пройденого матеріалу. Суть його полягає в тому, щоб діти безперервно збагачували свій розум різноманітним змістом, який створює сприятливі умови для глибшого осмислення набутих знань. Однак не варто вдаватися до поспішності в навчальній роботі і збільшувати кількість завдань для школярів.

Дієвим у такому навчанні є застосування диференційованого (франц. differentiation, від лат. differentia — відмінність) підходу, за якими одні й ті самі теми програми сильні і слабкі учні вивчають з неоднаковою глибиною.

3. Принцип провідної ролі теоретичних знань. Він орієнтує на зосередження уваги не на всіх складностях, а на пов'язаних із теоретичним осмисленням явищ, виявленням їх внутрішніх суттєвих зв'язків. Головним у навчальному процесі є розмежування різних ознак об'єктів і явищ, що вивчаються. Здійснюється воно в межах принципу системності й цілісності, згідно з яким кожний елемент засвоюється у зв'язку з іншим і всередині певного цілого. У формуванні понять, способів мислення, діяльності домінує індуктивний шлях, який передбачає перехід від спостереження одиничних фактів і явищ до встановлення загальних закономірностей, правил, законів. Особливу роль відіграє процес порівняння, яке дає змогу з'ясувати подібність і відмінність явищ і речей, диференціювати їх властивості, відношення. Значна увага при цьому приділяється розвитку аналізуючого спостереження, здатності до виокремлення різних аспектів і властивостей явищ, їх чіткому мовленнєвому вираженню.

Однак цей принцип не заперечує ролі образних уявлень молодших школярів, а лише стверджує неможливість визнання конкретного мислення провідним у розумовому розвитку учнів початкових класів.

Його застосовують під час вивчення всіх предметів. У технології розвивального навчання Л. Занкова формування навичок відбувається на основі повноцінного загального розвитку, на базі глибокого осмислення відповідних понять, відношень, залежностей.

4. Принцип усвідомлення школярами процесу учіння. Цей принцип випливає із загальноприйнятого дидактичного принципу свідомості і передбачає усвідомлення учнями способів дій і операцій, за допомогою яких відбувається процес учіння, що є передумовою розуміння навчального матеріалу, вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, оволодіння мислительними операціями (порівняння, синтез, узагальнення), а також позитивного ставлення школярів до навчальної праці. Адже одна з найважливіших умов розвитку учня полягає в тому, що процес оволодіння знаннями і навичками є об'єктом його усвідомлення. Тому навчальний процес має бути організований так, щоб учень з'ясував для себе розташування матеріалу, необхідність заучування певних його елементів.

5. Принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів. Зосереджений він на подоланні неуспішності окремих учнів, посиленій увазі до їх загального психічного розвитку. Йдеться про виявлення і корекцію тих аспектів психічного розвитку, відставання яких було основною причиною неуспішності. За традиційної методики для подолання неуспішності слабких учнів використовують багато тренувальних вправ, однак це не сприяє розвитку дітей, а спричинює ще більше відставання, оскільки вони потребують систематичної роботи, спрямованої на їх розвиток. Експерименти Л. Занкова засвідчили, що цілеспрямована й систематична робота зумовлює зрушення у розвитку слабких учнів і кращі результати у засвоєнні знань і навичок.

48. Розкрийте мету та завдання вальдорфської педагогіки. Охарактеризуйте особливості організації навчального процесу у вальдорфській школі.

Мета й завдання технології

В основі Вальдорфської педагогіки лежить антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої – це тіло, душа й дух. Рудольф Штейнер писав про чотири могутні галузі цивілізації: пізнання, мистецтво, релігію й моральність, що можуть гармонійно поєднуватися в людському "Я".

Головна мета цієї педагогіки – розвивати новий спосіб пізнання. Для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, а людина – істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, іще й душу. Рудольф Штейнер надавав особливого значення розвиткові "духу" та "душі", а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті. Завдання Вальдорфської школи в тому, щоб упродовж тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо – це відмова від влади над дітьми.

Із точки зору сучасної термінології, метою Вальдорфської педагогіки є забезпечення гармонійного, усебічного розвитку особистості. Конкретизуючи цю мету слід наголосити на повноцінному фізичному розвитку, на створенні умов для опанування учнем гармонійної прагматичної системи знань і тренування волі.

Головне завдання вчителя Вальдорфської школи – допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку й утвердження її індивідуальності. Дитина – це поєднання матеріального, душевного й духовного. Її "Я" – це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний із макрокосмом. Їй потрібна допомога в осягненні духовного, що надходить у вічній істині, доброті, любові. Учителі цих шкіл прагнуть допомогти своїм вихованцям оволодіти антропософським мисленням.

ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ

• Головним у навчально-виховному процесі вальдорфської школи є класний учитель, який викладає в одному класі (з 1-го по 8-й) усі загальноосвітні предмети (математику, рідну мову та літературу, фізику, ботаніку, антропологію, географію, історію тощо).

• Навчальний процес відбувається без підручників і методик, увесь навчальний матеріал педагог використовує як єдине ціле, що поступово розгортається й формується.

• Навчальний план “у кожному конкретному випадку повинен вичитуватися з конкретної концепції дитини“.

• Немає у вальдорфській школі й оцінок. Замість них учитель постійно дає образні характеристики різних дитячих робіт.

• У старших класах класних педагогів замінюють учителі-спеціалісти (предметники).

• Ритм є центром організації навчально-виховного процесу й у школі. Щодня перші дві ранкові години відводять для головного уроку, на якому вивчають один загальноосвітній предмет. Протягом дня вивчення інших загальноосвітніх предметів вважається недоцільним. Час після обіду заповнений співом, музикою та евритмією. Опанування дисципліни упродовж 3–6 тижнів становить епоху. В одному класі протягом навчального року може бути, наприклад, одна епоха з хімії, дві епохи з літератури тощо.

• Після вивчення когнітивних (пізнавальних) предметів методом епох настає черга для художнього, мовленнєвого циклу (малювання, музика, історія мистецтва, іноземні мови й ін.). Діти віком від чотирьох до дев’яти років засвоюють багато казок (дитячий садок і початкова школа), легенд, байок (другий клас), біблійних оповідей (третій клас), вітчизняної міфології (четвертий клас), історій про богів і героїв Давньої Греції (п’ятий клас) тощо.

• Багато часу відводять на спілкування, обговорення, розповіді із життя й досвіду, на повчальні історії як інструмент виховання моралі.

• Однією з характерних особливостей вальдорфських шкіл є те, що там вивчають предмети, нехарактерні для традиційної школи, що має на меті надати більшої естетичної та практичної спрямованості процесу навчання, забезпечити тісну взаємодію теоретичного навчання з художньо-прикладною діяльністю, інтеграцію різних галузей знань.

• Важливим у вальдорфській школі є трудове виховання (“уроки рукоділля і ремесел”), однакове для хлопчиків і дівчаток: усі діти вчаться робити палітурки книги, столярувати, в’язати, ліпити з пластиліну й глини, шити ляльки або костюми для вистав. Кожна дитина має набути досвіду роботи в кузні, з обробітку землі, борошномелення, складання печі, випікання хліба тощо.

• Одна з головних особливостей вальдорфської педагогіки полягає в запереченні прямої дії на волю учнів, припускаючи повільне, поступове формування їх емоцій, а потім інтелекту, що в ре- зультаті приводить до нормального розвитку та зміцнення волі.

49. Розкрийте особливості технології розвивального навчання за теорією Ельконіна-Давидова. Визначте основні принципи, за якими побудована технологія розвивального навчання.

Термін «розвивальне навчання» належить швейцарському педагогу Йоганну Песталоцці. Слід зазначити, що у працях багатьох видатних учених були представлені різноманітні факти про розвиток учнів у процесі навчання. Однак сам механізм розвитку школярів у процесі навчання не був розкритий. Починаючи з 1959 р. у школі №19 міста Москви під керівництвом Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова стало здійснюватися експериментальне дослідження системи розвивального навчання.

Мета системи, запропонованої Ельконіним та Давидовим – розвиток особистості молодшого школяра. Реалізація цієї мети може бути забезпечена шляхом формування у молодших школярів теоретичного типу мислення, що припускає оволодіння наступними інтелектуальними уміннями: аналізом, рефлексією, моделюванням, плануванням.

Принципи системи розвивального навчання Е.-Д.

1. Принцип організації процесу навчання відповідно до етапів вікового розвитку дітей. Відповідно до цього принципу слід розмежовувати різні стадії навчання учнів у школі. В основі такого розмежування лежать провідні види діяльності учнів на кожному віковому етапі. Для кожної стадії навчання має бути характерним свій зміст і свій спосіб викладання його учням. З приходом в школу дитина повинна чітко відчувати новизну тих понять, які вона одержує, на відміну від дошкільного досвіду. А з переходом дітей в старші класи повинен якісно змінюватися зміст навчальних предметів і методи їх викладання.

2. Принцип діяльності. Користуючись ідеєю про те, що розвиток особистості забезпечується діяльністю самої людини, В.В. Давидов зазначає, що діти повинні засвоїти знання в діяльності. А це можливе лише при виконанні учнями специфічних дій. Реалізація даного принципу дозволяє зберегти чуттєву основу знань і одночасно набути достовірно наукові знання на основі теоретичних узагальнень.

3. Принцип предметності. Даний принцип вказує на те, з чим повинні діяти учні при засвоєнні навчального матеріалу. З позиції даного принципу виявлення змісту засвоюваного поняття спочатку відбувається в ході перетворення різноманітних предметів, а потім цей первинний зміст поняття відтворюється у вигляді моделей. Після цього вже запропонований в матеріальній формі зміст засвоюваного поняття стає доступним для подальших дій перетворення, що направлені на вивчення його суті. Таким чином, даний принцип націлює на навчання учнів моделюванню, значення якого полягає в заміні одних об'єктів іншими, їх моделями, так, що дослідження дозволяє дізнатися нове про замінені об'єкти.

Ці принципи розвивального навчання, розроблені В.В. Давидовим, в цілому направлені на формування в учнів теоретичного типу мислення.

Оскільки, на думку Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова, шлях реформування початкового навчання – це шлях зміни змісту засвоюваного програмного матеріалу, то стає очевидним, що в центрі розробленої ними системи знаходиться саме зміст початкового навчання. Зміст початкового навчання перш за все поданий в навчальному плані. На основі навчального плану розроблені навчальні програми, при складанні яких основною метою стало максимальне наближення навчального матеріалу до сучасного стану відповідної області наукових знань.

Особливістю навчальних програм у даній системі є також (на відміну від традиційної), заміна концентричного принципу на лінійний систематичний принцип розміщення навчального матеріалу.

Для теоретичного способу засвоєння навчального матеріалу характерні три етапи:

1-й етап – виявлення істотних властивостей, зв'язків, внутрішніх закономірностей і визначення на основі цього змісту поняття.

2-й етап – фіксація виділеного змісту поняття в моделях. На цих двох етапах відбувається первинне ознайомлення школярів із змістом поняття.

3-ій етап – учні дізнаються про конкретні випадки прояву поняття. Відбувається засвоєння змісту поняття в цілому

У даній системі відбувається формування у молодших школярів подальшого інтересу до самого змісту навчального матеріалу, а також до процесу оволодіння ним. У даній системі головну роль виконують проблемно-пошукові методи навчання: евристичні бесіди, навчальні дискусії, дослідницькі роботи. Часто використовується також метод свідомої педагогічної помилки і метод пізнавальних ігор. Важлива роль у системі Д.Б. Ельконіна - В.В. Давидова відводиться такому методу навчання, як навчальна дискусія, у ході реалізації якої від учня вимагається вибір власної точки зору і її обґрунтування. Для організацій на уроці дискусій розроблені ігри-казки, герої яких постійно стикаються з проблемами, розроблені також провокаційні питання і завдання-пастки. Пастками є такі завдання, питання, які в підсумку не мають розв'язання. Особливістю всіх форм організації навчання в системі Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова є дискусійний характер їх проведення. В основі проведення дискусій лежать такі дії учнів, які допомагають їм сформулювати свою точку зору, зіставити її з точкою зору інших учнів і виробити загальну точку зору.

50. Під час проведення уроків за технологією групової навчальної діяльності, вчитель розподілив учнів у групи. Визначте «Правила загального обговорення», які учні повинні  засвоїти на першому етапі навчання дискусії. Доведіть доцільність використання групової роботи на уроці.

ВСТУП

Групова навчальна діяльність— форма організації навчання, що грунтується на співпраці учнів у малих групах, об'єднаних загальною навчальною метою, за опосередкованого керівництва педагога.

Мета групової роботи полягає у розвитку дитини як суб'єкта навчальної діяльності. Вона конкретизована в завданнях цієї технології:

— навчати школярів співпраці під час виконання групових завдань;

— стимулювати моральні переживання взаємного навчання, зацікавленість у власному успіху та резуль­таті спільної діяльності;

— розвивати комунікативні вміння школярів;

— формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності (цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку).

«ПРАВИЛА ЗАГАЛЬНОГО ОБГОВОРЕННЯ»

Перш ніж запроваджувати до структури уроків різні види групової навчальної діяльності, потрібно навчити школярів працювати разом, особливо якщо вони не мають досвіду роботи в малих групах. Починати формувати такі вміння слід у фронтальній роботі. Оптимальним способом для цього, на думку російського психолога і педагога Г. Цукерман, є дискусія. Вона відрізняється від звичайної бесіди тим, що учні опосередковано спілкуються один з од­ним. Якщо в бесіді їм достатньо висловити правильне по­ложення, яке вчитель оцінює, а часто і пояснює, то в дис­кусії доводиться самостійно обґрунтовувати свій погляд.

На першому етапі навчання дискусії учні повинні засвоїти «Правила загального обговорення» (Г. Цукер­ман, І. Вітковська):

1) не говорити всім разом;

2) заперечуючи, звертатися безпосередньо до автора думки;

3) усім слухати одного;

4) постійно використовувати позначки «+», «-», «?».

Щоб зацікавити учнів колективною роботою, не­обхідно забезпечити серед них позитивне ставлення до співпраці один з одним у малих групах. Для цього до­цільно запропонувати їм завдання, яке потрібно вико­нати спільно (скласти оповідання на цікаву всім тему, стати вчителем і перевірити завдання, розв'язати складний приклад на кілька частин з обчисленнями).

Аналізуючи результат, учитель підводить дітей до висновку, що узгоджена робота дає змогу знайти най­кращий розв'язок, виявити творчість, прискорити ви­конання завдання, підтримати один одного. Він озна­йомлює їх із правилами дружної роботи:

— перед роботою домовлятися, хто що виконуватиме;

— не сперечатися даремно;

— намагатися зрозуміти один одного.

ДОЦІЛЬНІСТЬ

Доцільність групової форми навчальної діяльності школярів легко визначити на основі порівняння її з фронтальною та індивідуальною формами.

Усі хиби фронтальної та індивідуальної навчальної діяльності компенсує групова.

Фронтальна	Індивідуальна	Групова
1) У фронтальному навчанні весь клас працює над одним навчальним завданням під безпосереднім керівництвом учителя. Під час визначення рівня складності матеріалу та орієнтовного часу на його вивчення вчитель орієнтується безпосередньо на більшість класу, що складається з "середніх" учнів. У фронтальній роботі надзвичайно складно забезпечити високу активність кожного учня, тому що існує достатньо істотна відмінність у рівні навчальних можливостей учнів. 2) Недоліком фронтальної роботи є також неефективність в організації самостійної навчальної діяльності учнів із низьким рівнем пізнавальних можливостей. Вони неспроможні сприйняти й осмислити матеріал у повному обсязі. Якщо спробувати знизити темп роботи класу, то це негативно позначиться на сильних і середніх учнях.	1) Індивідуальній навчальній діяльності також не властива безпосередня взаємодія учнів між собою, а контакти з учителем обмежені й нетривалі. 2) В індивідуальній навчальній роботі діяльність учнів із низьким рівнем пізнавальних можливостей приречена на невдачу, тому що в них є прогалини у знаннях, недостатня сформованість умінь і навичок навчальної самостійної роботи.	1) За умов організації групової навчальної діяльності вчитель здійснює своє керівництво через завдання, які він пропонує групі. 2) Стосунки між учителем та учнями набувають характеру співпраці, а тому педагог утручається в роботу груп лише в тому разі, якщо в учнів виникають запитання, і вони самі звертаються по допомогу. Це їхня спільна діяльність, яка на відміну від фронтальної та індивідуальної, не ізолює учнів один від одного, а навпаки, сприяє реалізації природному прагненню до спілкування, взаємодопомоги і співпраці. 3) Окрім цих загальних переваг групової навчальної діяльності, слід зазначити й низку інших, серед яких важливими є такі: ·                     збільшується обсяг виконаної роботи за певний час; це досягається завдяки специфічному добору завдань для роботи в мікрогрупі, що в порівнянні з фронтальною та індивідуальною формами навчальної діяльності справді має значно більший обсяг; ·                     висока результативність у засвоєнні знань і формуванні умінь, що досягається шляхом забезпечення активності кожного окремого учня завдяки спеціально організованій взаємодії в мікрогрупі; ·                     формуються вміння співпрацювати; ·                     формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні взаємини людей; ·                     розвивається навчальна діяльність, а саме: утворюються такі компоненти навчальної діяльності, як планування, самоконтроль, самооцінка.